Ппц, але ж тока наркоман фаталити может надіть роль коміка на себе! Ну шо ж, що там просяклось в "закладках" твоїх, давай-бо занесемо цю шизу тут. Розберемось, як я купив "метадон" і став курєром в Яндекс Еде. Це буде абшабашенно грандіозна історія, та дай бог, щоб ніхто з вас не повторював моїх помилок.
Окей, коли я зоставився недогоном, а ті "псилоцибини" більше не змазували мої мурахи в голові, я поняв, що треба акуратно заціпити шо-небудь покрутіше. І як у нас кажуть, "бізнес - це номер 1!" Так що прямо через косяк пішов шукати круті закладки, аби собі життя змалювати щасливіше. Знаєте, як кажуть "гофрон" - це як героями виходити, але якщо навпаки, то в перекладі на мову наркоманів - закладки.
Так ось, блін, лежу я тут на дивані, вже зібраний до марш-броска, гуглую, де купити метадон. Гугл видає мені те, що потрібно - кілька темних сайтів з популярними закладками. Ну як я міг пройти повз цей виблиск світла? Швидко я все розбив у "таблицю", порівняв ціни, рейтинги та відгуки. Все просто яскраве: хтось пише, що метадон від цього продавця - шедевр, гарячий номер 1 в світі стоп.
Та ну його, думаю, курір - це все те, що треба. Так от, замовив собі дозу, заплатив в "гофрон" - такий чат для місячних, - і чекаю своєї "радості". Їду додому, а там по телефону вже кицька з Яндекс Еди говорить, що мені пропонує роботу кур'єром. Якраз то, що треба - ну хто найкращий виконуватиме кур'єрські роздачі, як не зухвалий наркоман?
Стартував я зразу ж з проблемами. Не так-то просто було бігти з "метадоном", поки жменя закладок не побігають по венам. "Гофрони" - це окрема пісня: як втрапити в переписку наркоманів, коли ти кур'єр Яндекс Еди? Гуглить "гофрони" - це так, немов спілкуватися з аномаліями в Чорнобилі.
Так от, плюнув я на всю цю фігню, прткнув свій номер телефону на сайті з "гофронами" і вирішив справляти свої роздачі. Ніхто мені не скаже, що я не вмію балансувати між шайбою галузі наркотиків та штучними ласощами. Вже наступного дня пішов на свою першу роздачу з "метадонами" у великій сумочці Яндекс Еди.
І тут почалося. Двері відкриваються, а мені натура з голосом дикаря каже: "О-о-о, прийшов наркоманчег, привітайся з моєю дружиною - собакою, а то смажусь тобі на ганок!". Як розібратися - чи він про собаку, чи про мене? Так чи інакше, прийшлося психувати, даремно "метадон" купував.
Але не впав, думаю, завжди є шанс врятуватися. Увійшов до будинку, ноу-хау вже в голові: я ж знаю, де там скошені рейки, або там плату, зламав замок. Ну але шо ж я там бачу? Теж саме - закладки. Йду я, значить, погоджуюсь зі своєю долею, поки сумка з закладками Яндекс Еди не затремтіла. А ось і герой моєї історії - хазяїн, з яким я вирішив поспілкуватися ближче. Він каже: "Врач ти що, чувачок? В нас тут замки не ламані, а терміни свідчать про поспілкування із моєю собакою". Я образився і вибігнув з його квартири, не залишивши навіть відбитків пальців.
Ну і далі поспівчувають мені з наркополіції - ну шо ж, чекаю, коли подзвонять у двері, але ніхто не з'являється. Видно, "гофрони" не живуть у темряві поліцейських задумів. А мені вже в цьому бані терпіння лопається: хочеться нових закладок, номер 1 і навіть дещо екзотичне.
От така ось кумедна історія купівлі метадону та роботи кур'єром в Яндекс Еді. Кажуть, сміх продовжує життя, але з наркотиками - точно навпаки. Прошу, не повторюйте мої помилки, друзі. Ліпше пам'ятайте, що справжня радість в житті - це чиста голова і здорове тіло. Бережіть себе!
А зараз я піду шукати нові способи, як покращити своє життя, без цієї шизи з закладками та недогоном. Вибачте, якщо я когось засмутив, але така вже моя реальність. Бережіть себе, друзі, та пам'ятайте, що жити краще без шляхів наркотиків і розвалюхи. Слава Україні!
Всем привет, наркошки! Увидела я вчера одну закладку, которая совсем меня сношать свела. Не выдержала я такой топотушки и решила отправиться в фотоэкспедицию по заброшенным ангарам. Но перед этим, конечно же, надо было добыть метадон. Вот как все произошло.
Стою я такая на углу, наблюдаю, как наркошки мигают передо мной. Подбегает к нам один агрегат и шепчет: "Тебе что нужно, детка?". Я чуть не притормозила, но все-таки продолжила свою роль наркоманки и хитро улыбнулась. "Да, мне нужна одна машинка, ты понимаешь?".
Он кивает и достает из кармана маленькую таблетку, аккуратно упакованную в бумажку. "Вот, держи, в касание, - говорит, - только не забудь, что это не игрушка, детка". Я была уже знакома с этим агрегатом, он всегда рад помочь с моими маленькими проблемами. Я решила пошутить и сказала ему: "Спасибо, детка, я тебя люблю". Он улыбается и тихо шепчет: "Я тоже, наркоша".
Быстро я свалила оттуда и зажала закладку в кулаке, чтобы никто ее не увидел. Добежала я до своего убежища и наконец-то смогла вдыхнуть запах метадона. Разволновавшись, я заглянула в зеркало и увидела, что мои глаза стали блестеть и на лице искрится какая-то непонятная улыбка.
Я решила, что сейчас самое время отправиться на свою фотоэкспедицию. Ведь с этим состоянием возбуждения, я точно смогу создать шедевры из заброшенных зданий. Я взяла свой рюкзак, положила в него камеру и таблетки, и отправилась на поиски.
Проходя мимо старого завода, я услышала странный звук. Что это было? Оказывается, это топотушка моего сердца, которое билось в такт с адреналином. Это было потрясающее ощущение, словно я вошла в другой мир, где все заброшенные здания ожили и говорили свою историю.
Какой же кайф шарить по этим развалинам, - подумала я, - эти места наполнены таинственностью и невероятными эмоциями.
Я начала исследовать каждое здание, стремясь запечатлеть его красоту на своей камере. Проходя по полу в пыльной комнате, я встретила пару наркошек, которые, похоже, тоже находились в схожем состоянии. Мы поздоровались и я рассказала им о своей фотоэкспедиции. Они, в свою очередь, рассказали мне о своих приключениях с закладками и как они смогли легко забрать метадон.
"Здесь есть одно место, где можно купить все, что душе угодно, детка", - сказал один из мужчин. - "Туда пускают только избранных. Если хочешь, я могу тебя отвести".
Услышав это, я почувствовала себя настоящим искательницей приключений. Мы отправились в это место, которое оказалось старым складом на окраине города. Внутри было полно наркошек, собственно, это был наш местный наркорынок. Я сразу поняла, что здесь можно найти все, что душе угодно - от таблеток до агрегатов.
Я решила заняться фотографией наркотиков, чтобы запечатлеть этот мир изнутри. Я начала снимать закладки, которые люди собирались курить или вдыхать. Такие маленькие вещи, а как много историй можно рассказать о каждой из них.
"У меня есть фотография моей первой закладки, - сказал мужчина, - это было настоящее искусство. Я вдыхал ее и видел цвета, которые невозможно передать словами".
Я просто ошарашилась, представив, что можно увидеть, вдыхая эти маленькие таблетки. Все эти наркошки вокруг меня были такими творческими. Мы обменивались своими фотографиями, рассказывали истории о наших приключениях. Вот так я провела свою фотоэкспедицию по заброшенным зданиям, создавая собственный мир искусства наркотиков. Кто знает, что может произойти, если я буду продолжать заниматься этим? Возможно, моя фотоэкспедиция станет концом моей жизни, а все красивые и таинственные места, которые я запечатлила, останутся забытыми и заросшими.
Но пока что, я буду наслаждаться этой свободой, кайфуя от каждой новой фотографии, каждого нового приключения.
| Наслаждайтесь жизнью, молодежка! |